Володимир Петрович Хоменко народився 18.08.1985 року у місті Добропілля Донецької області.
Після закінчення 11 класів загальноосвітньої школи №19 Володимира було призвано на строкову службу у жовтні 2003 року, звідки він повернувся у травні 2005-го з військовою спеціальністю “механік-водій середніх танків”. По тому він влаштувався працювати слюсарем на шахту “Алмазна”, де постійно підвищував свою кваліфікацію. Згодом Володимир Петрович перевівся на шахту “Добропільська” гірником очисного забою, де працював до служби у лавах ЗСУ.
Він рано втратив матір, тому його та сестер самотужки виховував та ставив на ноги тато, який дуже їх любив та пишався ними. Володимир Петрович зрання увібрав у складові свого характеру відповідальність, мужність, надійність. Він був дуже гарним другом, який ніколи не залишав друзів у біді, за що його дуже цінували та поважали.
Повернімось до шкільних років. З першого по восьмий класи Володимир навчався в одному класі, який потім розформували, зробивши з трьох восьмих класів два дев’ятих. Володимир разом із двома найліпшими друзями опинився в одному класі, і ця трійця міцно товаришувала такою дружбою, якою іноді не можуть товаришувати дорослі чоловіки. Хлопці грали на музичних інструментах (всі троє входили до складу ансамблю народних інструментів у Добропільському Центрі дитячої та юнацької творчості), виступали майже на всіх урочистих заходах в місті.
Керівником у них був дуже гарний вчитель, який зміг зацікавити їх музикою. У вільний від репетицій час він дозволяв їм грати на гітарах, бас-гітарах, і хлопці створили свій маленький гурт, що виконував музику у стилі рок. Ніде цим гуртом офіційно вони не виступали, проте змогли записати свій альбом, який зберігався у них на касетах. Іноді молоді музиканти прогулювали школу задля того, щоб прибігти до Центру та займатися репетиціями своєї рок-музики. Керівник здогадувався про це, але був радий тому, що хлопці грають, а не курять та вживають алкоголь за гаражами, тому не надто сильно їх сварив.
Володимир був неконфліктною людиною, ніколи ні на що не жалівся, дуже любив відчуття повної волі, захоплювався подорожами, мав неабияке бажання подивитись світ, побачити його прекрасні місця, побувати там, де його душа була в змозі напитися чистої та світлої енергії. Він багато читав, особливо його приваблювали роздуми про життя та його сенс. У листопаді цього року мав закінчитися його контракт, тому він планував поїхати у велику подорож світом. Цей мешканець Донеччини був великим патріотом України, саме тому він віддав п’ять років безперервному захисту Батьківщини.
Коли Володимир Петрович вже служив у війську, він якось зустрів на вулиці свого однокласника з дев’ятого класу, і того вразило те, як він змінився. Він став зовсім іншою людиною: справжнім чоловіком, який змужнів та подорослішав на війні. Його слова були дуже правильними та впевненими і викликали почуття сильної поваги.
04.11.2015 року Володимир вступив до лав українського війська на службу за контрактом. Навчання проходив у “Десні” курсантом навчального взводу танкового полку, а з 13.02.2016 по 10.04.2020 років брав безпосередню участь в АТО командиром танку танкового батальйону. Починаючи з 11 квітня цього року чоловік перейшов до іншого підрозділу.
Старший сержант, головний сержант-командир 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки 46-го окремого штурмового батальйону “Донбас” 54-ї окремої механізованої бригади.
5 вересня опівдні, в районі селища міського типу Верхньоторецьке Ясинуватського району Донецької області, під час гасіння пожежі, що швидко поширювалася, Володимир Хоменко разом із двома побратимами опинився відрізаним від основних позицій підрозділу полум’ям, що швидко роздмухувалося сильним вітром. Під час пересування крізь лісосмугу, що знаходилася у так званій “сірій зоні”, Володимир Хоменко та його побратим Віталій Грицишин підірвалися на невідомому вибуховому пристрої та загинули. Тіла загиблих одразу виявити не вдалося, їх було знайдено 6 вересня о 6.30 ранку.
Поховали Володимира Хоменка 8 вересня у Добропіллі. У нього залишилися батько та дві сестри
